Спів-автор монографії «Реформа публічного управління в Україні: стратегії, виклики, майбутнє» (Київ, 2009) 

У світі є успішні держави. Ці азартні держави змагаються між собою навипередки: у кого будуть найкращі економічні показники розвитку, у кого найкраща медицина, освіта, екологія, зрештою, якість життя пересічного громадянина загалом. Якою є «модель» чи «формула» їхнього успіху? Скандинавські країни вважаються найкращими для тих, хто хоче бути матір’ю. Ймовірність того, що ефіопська дитина помре протягом першого року свого життя є вищою у 37 разів, ніж ймовірність того, що помре скандинавська дитина. Ефіопію, Малі, деякі африканські держави, зачисляють до «найгірших місць для життя». Чому ці держави не є успішними? Чим спричинена бідність народів, які мешкають у цих країнах?

Дехто вважає, що держави успішні, бо багаті на природні ресурси. Хтось запевнятиме, що відкриття вільних ринків – запорука успіху. Інші стверджують, що територіально невелика держава – перевага, яка приносить їй успіх. Але є держави, які не багаті на природні ресурси, але успішні, які територіально великі, але успішні, які належать до вільного економічного простору, але не успішні. У календарі гуцулів 1935 року є такий запис: «Немає у світі бідних країн, лише є бідні люди, які не знають як належно управляти своїми землями». Це твердження – основна теза, яку намагатимусь аргументувати й через яку спробую показати, що може допомогти перейти Україні до числа успішних держав.

 

Спів-автор монографії «Публічне управління: теорія і практика» (Київ, 2011)

Модель ідеальної бюрократії, яку запропонував Макс Вебер, зазнала великої критики вже у другій половині XX століття. Використання цієї моделі на практиці показало, що лише завдяки чіткій управлінській ієрархії та дотриманню жорстких правил не можна очікувати значного підвищення ефективності управління. «Формальна знеособленість» працівників та зосередженість на удосконаленні операцій їх роботи не дозволили класичній теорії менеджменту максимально успішно вирішити проблему підвищення продуктивності праці. На подальший розвиток науки управління мала значний вплив поведінкова теорія менеджменту, яка приділяла велику увагу значенню людського фактору в управлінні. Представниця цієї школи американка Мері Паркер Фоллетт визначила управління (англійською – management) як «мистецтво виконувати роботу через інших людей». Це визначення вказує нам на те, що підвищити дієвість управління можна шляхом підвищення ефективності використання людських ресурсів. Відповідно до неокласичної теорії менеджменту у центрі уваги перебуває людина, а не організаційна структура. Головна мета будь-якого управлінця чи то у публічній, чи то у приватній сфері – з мінімальними затратами ресурсів, часу і зусиль досягнути максимальної ефективності, дієвості і результативності.

 

Автор статті для УП «Чому Україна, а не Швейцарія?»

“Мені от цікаво – як Ви, стільки часу проводячи не в Україні, можете потім спокійно жити/бути в Україні?” – ось таке запитання отримала від українця, який зараз у Швейцарії. Жартуючи, відповіла: “Ті українці, які жили за кордоном, а потім повернулися в Україну, певною мірою, живуть тут як іноземці. А іноземцям, у більшості випадків, в Україні подобається!”

“Вам достатньо молока та цукру?” – таке почути від офіціанта в Україні є великим дивом. Рівень обслуговування в розвинутих державах дуже високий. Не можу сказати, що мені не подобається, коли люди посміхаються та привітно спілкуються зі мною. Чи не найбільшим бонусом демократії є відчуття комфорту, що випливає з поваги до людської гідності! Кожного разу, перебуваючи в країнах західної демократії, захоплююся тим, як люди ставляться один до одного!

Чому ж є такі українці, які, отримавши хорошу західну освіту, сюди повертаються? І чому так багато іноземців люблять Україну?

http://life.pravda.com.ua/columns/2012/05/21/102797/